|
Лист–звернення первинної профспілкової організації ГПРЧ АРЗ СП (31.01.2019)
 |
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОБКОМ ПРОФСПІЛКИ
ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВ
УКРАЇНИ
ПЕРВИННА ПРОФСПІЛКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ
ПРАЦІВНИКІВ ГПРЧ АРЗ СП У ДСНС
УКРАЇНИ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
|
| 76009,Івано-Франківська обл., м.Івано-Франківськ, вул.Б.Хмельницького, 92А |
 |
| 31.01.2019 № 9 |
Голові державної служби України
з надзвичайних ситуацій
Чечоткіну Миколі Олександровичу
|
Лист–звернення
первинної профспілкової організації ГПРЧ АРЗ СП
Шановний Миколо Олександровичу!
Питання, яке нас постійно непокоїть, але не хвилює Вас, там, в Києві: Чому ми, рятувальники Івано-Франківщини, знаходимося в такому незавидному становищі?
Дозволимо собі потурбувати Вас, посилаючись на Наказ міністра МВС №932 від 16. 11.2018 року.
Згідно статті цього Наказу, що стосується обов’язків працівників ДСНС п.2, абзац другий, сказано, що працівник зобов’язаний повідомити свого керівника органу, в якому він працює, про наболілі питання.
Наша служба потрапила в руки людям, яких окрім своєї зарплати і вигоди, і щоб на показухах все гарно виглядало, нічого не цікавить. А папір, як відомо, витримає все: і брехню і правду. Звіти і доповіді можна намалювати які заманеться, благо є люди, які вірять цьому всьому, або вдають, що вірять.
Після реорганізації пішло зі служби покоління, яке розуміло, що гірські рятувальники мають бути на дві - три голови вище за середньо статистичного туриста, як у фізичному так і професійному рівні. Зараз все зводиться до рівня, коли на роботу беруть за протекцією, або ж кожного, хто виявив таке бажання і погодився працювати за запропоновану зарплатню. Тобто, це звичайні люди, які нічим не відрізняються від туристів.
Наголошуємо, що не йдеться про всіх теперішніх гірських рятувальників (хоча також і це ім`я, яким ми всі пишалися, від нас забрали). Говоримо про паршивих овець, що псують все стадо. Бо, наприклад, з Верховини хлопці пройшли хорошу школу в дитячій громадській організації «Школа безпеки», показуючи непогані результати. До них питань буде найменше.
Також нагадаємо, що професіографію спеціальностей ніхто не відміняв. І ті дослідження зарубіжних і наших вчених, що стосуються професії гірський рятувальник, актуальні надалі. Чехи, словаки, поляки й німці живуть за цими правилами і рівень їх професійної підготовки і майстерності набагато вищий нашого. Наші представники були на підтвердженні кваліфікації гірських рятувальників в Чехії. Один раз на рік вони підтверджують право займатися цією професією. 25 кілометрів траси пролягає в гірській місцевості з шістьма дистанціями. Кожна дистанція представляє собою один із напрямків обов’язкових в професії гірського рятувальника, яким він повинен досконало володіти. Якщо рятувальник не вклався в контрольний час, йому дають можливість перездати. Якщо не зміг перездати, його автоматично переводять в громадські рятувальники без заробітної плати. Громадський рятувальник теж підтверджує свою кваліфікацію, і якщо не зможе її підтвердити, то зрозуміло, що буде відрахований і ніяка протекція не допоможе. Адже начальник всієї гірської служби Чехії також підтверджує свою кваліфікацію «гірського рятувальника» . Здавалось би жорстко, але справедливо по відношенню до тих громадян, які активно займаються туризмом чи альпінізмом, бо це гарантує безпеку їхнього життя і здоров`я.
Що стосується домедичної допомоги, то в країнах, які перераховані вище, відношення до цього дуже відповідальне, не зрівняти з тим, що у нас. В нас вчать як допомогти при тій чи іншій травмі або захворюванні. В Чехії, Польщі, Словаччині - як точно поставити діагноз (тобто, визначити, що з людиною сталося) і звичайно, як не нашкодити і якісно надати домедичну допомогу. Відчувається різниця?
Наші хлопці, що пробували свої сили у підтвердженні кваліфікації в Чехії засипались на домедичній допомозі саме через неправильний підхід у нас до цього питання. Ви розумієте, що якщо рятувальник не може визначити, а потерпілий не може розказати, що сталося, то допомога може не дати ніякого результату, або й навіть зашкодити. Оце і все. Далі на цю тему нема сенсу говорити.
Тепер повернемося до наших поточних питань.
Не хотілось би про це говорити, але прийдеться. Зараз зарплата у «атестованого» гірського рятувальника вдвоє більша від цивільного гірського рятувальника. Назвіть причину чому така несправедливість. Роботу люди виконують одну, а оплата різна. Це породжує неприязне ставлення одне до одного, впливає на якість виконання роботи.
Ви придумали посаду інструктора. Дармоїдами їх не назвеш, але місце де можна пригріти своїх людей, створено. Якщо розглядати їх діяльність відповідно до їх посадової інструкції, то користі від них не бачимо. Можливо, як гірський рятувальник - так, але не як інструктор. Що стосується нашого інструктора 1-ї СПРГ, то тут судіть самі. Чому може навчити гірській справі кінолог. От і починає така людина крутитись і вивертатись, щоб хоча б пристойно виглядати. Спочатку не розуміли, чому після пошукових робіт теперішній інструктор просив написати в доповіді, що при знайденні потерпілого була собака. Можливо, це потрібно для атестації собаки чи ще чогось? А потім стало зрозуміло, що в кінологічному відділенні немає собак, які можуть вести пошук в горах чи в лісі. Немає собаки, яка може брати слід. І хоча в доповідях читаємо, що собаки знаходять потерпілих, фактично потерпілого знаходить кінолог.
До прикладу, можемо розглянути, як в Словакії працюють собаки-пошуковці. Собака іде по сліду. На шиї висить брелок-сигнал червоного кольору. Десь нижче грудей. Знайшовши потерпілого, собака не підходить до нього, а бере в зуби брелок-сигнал і біжить до рятувальника-кінолога, показуючи тим, що потерпілого знайденого. Привівши рятувальника до потерпілого, собака сідає на відстані 5-10 м. і випускає з пащі брилок. Робота завершена. Якщо слід старий або його не існує, собака прочісує ділянку, на яку його скерував рятувальник, а потім все повторюється з брелком. Висновки робіть самі. Наші ж собаки на пошукових гуляють собі, або граються один з одним. Ніколи не бачили, щоб вони брали слід.
Коротко про колективний договір між адміністрацією АРЗ СП та трудовим колективом. Пройшов рік, а віз і нині там. Договір не підписаний. Представники адміністрації чинять шалений опір, щодо включення в колективний договір розділів про додаткову оплату праці: за понаднормову роботу, за роботу в святкові і неробочі дні, за роботу в нічний час. Без уваги залишено належний нам безоплатний медогляд, психологічну реабілітацію після контакту з тілом неживої людини, виділення коштів на підтвердження кваліфікації і перепідготовку. Адміністрацією ігноруються Статті 5, 6, 15 Закону України про оплату праці, Стаття 38 Закону України про професійні спілки і їх права та гарантія діяльності. Не враховується класність гірських рятувальників при оплаті праці. Держава гарантує нам наші права, як профспілковій організації, а адміністрація їх ігнорує. Про те, що якщо на підприємстві є профспілка і питання оплати праці треба обов’язково погоджувати з виборчим органом (представником) і чути не хочуть. Бугра Т. Б. боїться цього всього як нечистий ладана. Позиція первинної профспілкової організації однозначна – захистити права працівників на гідну оплату за фактично відпрацьований час. Нагадую, що за шість років нашого перебування в АРЗ СП нам не заплатили ні по одній із перерахованих вище позицій.
Наші законні вимоги ігнорувались, натикаючись на глуху стіну несприйняття наших вимог і пропозицій. Але ми залишаємо за собою законне право на акцію протесту.
Рік тому на перших засіданнях комісії по колективному договору адміністрація відкинула нашу пропозицію, щоб в роботі над колективним договором взяти за основу, тобто мати в якості керівного документу, галузеву угоду. Відверта неповага до цього документу мимоволі наводить на думку, що в нашій державній установі не все гаразд.
Первинна профспілкова організація заявляє, що проведена недолуга реорганізація в кінці 2017 року принесла більше шкоди, ніж користі. Перерахуємо ті мінуси, що нанесли шкоду гірській пошуково-рятувальній службі:
Перше. Призначення начальників груп перекриває ріст талановитим молодим гірським рятувальникам, які не бажають бути офіцерами. Потім офіцер – не обов’язково гірський рятувальник, але йому потрібно дослужитися до пенсії. Звідти і весь негатив. Подумайте над цим: Хто потрібен гірській службі – професіонал, який може кваліфіковано вести пошукові роботи у найскладніших умовах чи покірний службист, який чекає чергового звання і пенсії. Де логіка?
Друге. Не враховується думка колективу частини, відділення при призначенні начальника відділення. Ми маємо зловживання в цьому питанні начальником загону Паном Бугрою Т.Б.
Третє, про що уже згадувалося, різниця в оплаті атестованих і цивільних працівників рятувальної служби. Кому це в голову прийшло, щоб в одному підрозділі де люди виконують одну й ту саму роботу, ввести посаду цивільного і атестованого гірського рятувальника із різною зарплатою? Воістину гігант думки. Тільки той, хто звик жити за принципом – розділяй і владарюй. З таким підходом у нас ніколи не буде професійної гірської-пошукової служби.
Миколо Олександровичу, якщо можете вплинути на ситуацію, що склалася, то зробіть це.
Ми були на Закарпатті і цікавились діяльністю їхньої гірської рятувальної служби. Виявилося, що і в управлінні і в загоні там керують розумні хлопці. Вони не поламали каркас гірської служби, не вводили зайвих надуманих високооплачуваних посад. У них тільки начальник частини атестований, всі решту - цивільні. І назву частини не змінювали. Підбір кадрів ведеться без протекції і панібратства. А у нас Чернецький із помсти нам за справедливу критику наробив багато біди гірській справі. Складається враження, що у нас посади продаються. От купила собі особа посаду і царствує там, як душа забажає. І як знущання звучать слова Т.Б.Бугри «Я представляю тут Державу». Ви забуваєте, що в цьому світі все минає і ви минете, і будуть вас згадувати так, як ви на це заслуговуєте.
Адже ми говоримо про зрозумілі речі: про рівень і якість професії, якою живемо. І хочемо не так вже й багато: якісної і ефективної професійної діяльності установи з назвою «Гірська рятувальна служба». Можете дорікати нам в чому завгодно, тільки не в тому, що переслідуємо якісь свої особисті інтереси.
Сподіваємось на позитивне вирішення наших спільних проблем.
источник:
|
|
