Статті, документи



Статті  
Діючі документи  
Документи МНС-ДСНС  
 
Програми професійної підготовки гірських рятувальників  

















Подписаться на рассылку





КОНТРОЛЬНО-РЯТУВАЛЬНА СЛУЖБА ТУРИСТСЬКО-СПОРТИВНОЇ СПІЛКИ УКРАЇНИ - ДОНОР МНС УКРАЇНИ

Історичний та законодавчий екскурс
1972 – 2013 рр.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 березня 1960 р. № 335 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку" та Постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 р. №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР" у відання профспілкових органів були передані курортні установи, санаторії, будинки відпочинку з усім обладнанням. В той самий час цими постановами не визначено, як передані санаторії та будинки відпочинку – до власності профспілок, чи до сфери їх управління без зміни державної форми власності.

Ці Урядові рішення сприяли значному збільшенню обсягу і підвищенню якості санаторно-курортних та туристсько-екскурсійних послуг, удосконаленню їх видів і форм надання, розширенню мережі туристсько-екскурсійних установ, а Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях (Українська РРТЕ) серед інших організаторів внутрішнього туризму та екскурсій в Україні (інші – це: Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник", Міністерство освіти УРСР, відповідні підрозділи Міністерства оборони СРСР, інші міністерства і відомства) стає найбільшим постачальником таких послуг.

Такі перетворення зумовили збільшення темпів розвитку туризму і екскурсій, а у 1971-1975 рр. вони були особливо високими. Швидко зростала кількість підприємств індустрії туризму, туристські бази розвивали власну інфраструктуру, створюючи нові туристські притулки та літні наметові табори. Це дозволило впроваджувати туристські походи, які здійснювалися за попередньо розробленими маршрутами (так звані "планові маршрути"), як туристсько-екскурсійну послугу та форму активного відпочинку громадян. Великої популярності набули також самодіяльні походи і мандрівки, що організовувалися і здійснювалися громадянами самостійно.

З метою надати самодіяльному туризму більшої організованості та забезпечити більш високий рівень безпеки як на планових маршрутах, так і в самодіяльних походах Президія ВЦРПС 28 вересня 1972 р. приймає Постанову (протокол № 19, п.13), якою зобов’язує Центральну, республіканські (в тому числі Українську РРТЕ) та інші ради по туризму та екскурсіях, ради і комітети профспілок вжити додаткових заходів для розвитку самодіяльного туризму, а також доручила Центральній раді по туризму і екскурсіях (Центральна РТЕ) підготувати та внести на схвалення Секретаріатом ВЦРПС проекти Правил організації та проведення самодіяльних туристських походів і мандрівок на території СРСР та Положення про туристську контрольно-рятувальну службу (схвалені Секретаріатом ВЦРПС, Постанова від 6 жовтня 1972р., протокол № 27, п.14, та затверджені Президією Центральної РТЕ, Постанова від 28 листопада 1972 р., протокол № 17, п.11).

Положенням про туристську КРС визначено, що такі служби створюються в районах країни з високою туристичною активністю, де подолання природних перешкод на маршруті є у певній степені небезпечним для туристів. Вони працюють під безпосереднім керівництвом відповідних рад по туризму і екскурсіях та виконують такі основні завдання:
1. здійснюють профілактичні заходи для запобігання нещасним випадкам з туристами і екскурсантами;
2. проводять пошуково-рятувальні роботи та надають допомогу особам, що терплять лихо.

Положенням про туристську КРС, у Додатку "Список контрольно-рятувальних служб (КРС) та контрольно-рятувальних законів (КРЗ)", визначені такі служби і загони в Україні:
Українська республіканська контрольно-рятувальна служба при Українській РРТЕ (м.Київ, вул.Павлівська, 4/8); підпорядковані їй контрольно-рятувальні загони:
- м.Ужгород (площа Леніна, 5, Закарпатська ОблРТЕ);
- м.Рахів, турбаза;
- с.Ясіня, турбаза;
- с.Міжгір’я, турбаза;
- с.Воловець, турбаза;
- м.Івано-Франківськ (вул. Дзержинського, 136, Ів.-Франківська ОблРТЕ);
- м.Яремча, турбаза;
- с.Ворохта, турбаза;
- м.Чернівці (вул.Руська, 64, Чернівецька ОблРТЕ);
- м.Вінниця (вул.Гоголя, 14, Вінницька ОблРТЕ);

Кримська обласна контрольно-рятувальна служба при Кримській ОблРТЕ
(м.Сімферополь, вул.Шмідта, 9); підпорядковані їй контрольно-рятувальні загони:
- м.Ялта;
- с.Планерське, турбаза «Примор’я»;
- м.Бахчисарай, турбаза.

Положенням про туристську КРС визначено, що фінансування контрольно-рятувальних служб здійснюється за кошти відповідних рад профспілок, які виділяються цільовими призначеннями згідно із затвердженими в установленому порядку кошторисами видатків.

З проголошенням Акту про державну незалежність України 24 серпня 1991 р. розпочинається бурхлива перебудова всіх сфер життя українського народу, в тому числі і туризму.

Розпорядженням Кабінету міністрів України від 4 листопада 1991 р. №16698/2 встановлюється, що фінансування контрольно-рятувальних служб, починаючи з 1992 р., буде відбуватися за рахунок державного бюджету. У зв’язку з цим Урядовим рішенням та ліквідацією з 20 грудня 1991 р. Української РРТЕ (рішення Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 р. № П-11-9) і передачею її функцій по розвитку масового оздоровчого і спортивного туризму, організації роботи контрольно-рятувальних служб Туристсько-спортивній спілці України (ТССУ).

Президія Ради ФНП України 4 січня 1992 р. приймає Постанову № П-12-3г "Про передачу контрольно-рятувальних служб", відповідно до якої Кримська КРС, Закарпатська КРС, Івано-Франківська КРС, Львівська КРС, Тернопільська КРС, Чернівецька КРС (приміщення, транспорт, засоби зв’язку, інвентар, спорядження тощо) передаються до Туристсько-спортивної спілки України без права відчуження майна та будь-яких форм приватизації.

Після передачі контрольно-рятувальних служб до ТССУ була здійснена їх перереєстрація: частина КРС була перереєстрована як громадські організації, інша частина – як колективні підприємства.

У 1996 р. відповідно до Указу Президента України від 28.10.1996 р. № 1005/96 створюється Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі – МНС або Міністерство).

Постановою КМУ від 30 березня 1998 р. №386 "Про передачу до сфери управління МНС воєнізованих гірничорятувальних формувань" Міністерству було доручено утворити на базі гірничорятувальних служб, що потерпали від безгрошів’я через закриття шахт, Державну воєнізовану гірничорятувальну службу (ДВГРС) з покладенням на неї функцій з обслуговування на ГОСПРОЗРАХУНКОВІЙ ОСНОВІ промислових об’єктів.


Завдяки вдалому кадровому підбору орган управління новоствореної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби - Головний штаб (ГШ) ДВГРС – швидко перетворився у потужний центр розробки нових нормативно-правових актів та законодавчих ініціатив. За його безпосередньої участі у розробці, редакційній підготовці та погодженнях приймаються:
Грудень 1999 р. – ЗУ "Про аварійно-рятувальні служби", 14.12.1999 № 1281-ХІV;
Грудень 1999 р. – ПКМУ "Про утворення Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби пошуку і рятування туристів", 11.12.1999 № 2264;
Січень 2000 р. – ЗУ "Про об’єкти підвищеної небезпеки", 18.01.2001 №2245-ІІІ;
Серпень 2000 р. – ПКМУ "Про затвердження переліку об’єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов’язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами", 04.08.2000 № 1214;
Березень 2001 р. – ПКМУ "Про затвердження Порядку державної реєстрації аварійно-рятувальних служб", 07.03.2001 № 213;
Травень 2001 р. – ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України", 29.05.2001 № 2470-ІІІ;
Жовтень 2001 р. – ПКМУ "Про затвердження Порядку комплектування та професійної підготовки основного особового складу АРС і типової форми контракту, що укладається з рятувальником під час прийняття їх на роботу", 12.10.2001 № 1334;
Грудень 2001 р. – Галузевий стандарт України ГСТУ 75.2-24361240-001-2001. "Аварійно-рятувальні служби. Правила постійного та обов’язкового обслуговування аварійно-рятувальними службами (формуваннями) об’єктів та окремих територій", затверджений наказом МНС від 20.12.2001 № 301.

Отже, на ДВГРС МНС було покладено функції з обслуговування промислових об’єктів на госпрозрахунковій основі. Як видно із переліку прийнятих НПА і законів України, ГШ ДВГРС не покладав рук. В той самий час ГШ пильно спостерігав за контрольно-рятувальними службами Туристсько-спортивної спілки України, які діяли в гірських і спелеологічних районах України, а бюджетне фінансування Контрольно-рятувальної служби через ТССУ – спілку громадських організацій – взагалі полишило сну керівників штабу.

ГШ ДВГРС, проявляючи бурхливу активність щодо власного зростання (гірничорятувальний напрям), лобіює прийняття Постанови КМУ від 11 грудня 1999 р. № 2264 "Про утворення Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби пошуку і рятування туристів (ДСАРСТ)".

Основним завданням ДСАРСТ визначено: забезпечення безпечних умов для туристичної діяльності в гірських, лісових та спелеологічних районах.
ДСАРСТ запрацювала з 1 липня 2000 р.. При цьому: всі рятувальники і керівний склад новоствореної служби прийшли з КРС, всі регіональні підрозділи ДСАРСТ були розташовані в місцях дислокації контрольно-рятувальних загонів на тих самих площах (приміщеннях) КРЗ, використовуючи майно і спеціальне аварійно-рятувальне спорядження і автотранспорт КРС. І основне, чого добився ГШ ДВГРС: бюджетне фінансування для утримання контрольно-рятувальних служб тепер спрямовувалося не на Туристсько-спортивну спілку України, а на ГШ ДВГРС через МНС, як розподільника бюджетних коштів першого рівня.
(Заробітна плата рятувальникам КРС, що була нарахована з 1 січня і до 30 червня 2000 р., так і не була сплачена і перетворилася на "борг" ТССУ перед рятувальниками.)

14 грудня 1999 р. підписано і набрав чинності Закон України "Про аварійно-рятувальні служби". Відповідно до ст. 5 цього закону (ст.5. Сфера діяльності аварійно-рятувальних служб, створених на професійній основі) вже 4 серпня 2000 р. КМУ приймає Постанову №1214 "Про затвердження переліку об’єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов’язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами". В переліку вказано: " - рекреаційні зони та інші території в період масового відпочинку людей або занять промислом, ... в тому числі місця туристичної діяльності в гірських, лісових та спелеологічних районах".

В порушення ЗУ "Про аварійно-рятувальні служби" ДСАРСТ не був наданий статус юридичної особи, а її органом управління стало "Управління ДСАРСТ" у складі ГШ ДВГРС.
В цей час діяв Закон України "Про туризм" (№ 324/95-ВР від 15 вересня 1995 р.), ст.28. (Спеціалізовані служби забезпечення безпеки туристів) якого вказувала:
"... суб’єкти туристичної діяльності, що спеціалізуються на організації туристичних подорожей з використанням активних форм пересування туристів, створюють ПОШУКОВО-РЯТУВАЛЬНІ СЛУЖБИ або укладають угоди з відповідними службами на обслуговування. Порядок створення і діяльності таких служб визначається положенням, яке затверджується Державним комітетом України по туризму."

Достатньо гнучке положення закону про спеціалізовані пошуково-рятувальні служби не влаштовувало ГШ ДВГРС.

Тому ГШ ДВГРС лобіює зміни у Законі України «Про туризм» і це йому вдається:
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» (№2470-ІІІ від 29 травня 2001 р.) встановлюється нова редакція ст.28:

"Стаття 28. Державна спеціальна аварійно-рятувальна служба центрального органу виконавчої влади… Для запобігання надзвичайним ситуаціям у місцях масового відпочинку та реагування на них і забезпечення безпеки туристів у гірських і спелеологічних районах діє Державна спеціальна аварійно-рятувальна служба центрального органу виконавчої влади… Суб’єкти туристичної діяльності, які виявили бажання спеціалізуватися на організації туристичних послуг з використанням активних форм пересування туристів, а також організації масових відпочинків туристів у гірських та спелеологічних районах, повинні, до отримання відповідної ліцензії, укласти в обов’язковому порядку угоду (договір) з Державною спеціальною аварійно-рятувальною службою..."

(Державний комітет України по туризму до набрання чинності Закону України №2470-ІІІ від 29 травня 2001 р. не встиг розробити і затвердити Положення про ПОШУКОВО-РЯТУВАЛЬНІ СЛУЖБИ.)

Таким чином, у короткий строк ГШ ДВГРС створив законодавчі і нормативно-правові умови для монополізації "ринку" аварійно-рятувальних (пошуково-рятувальних) послуг у гірських та спелеологічних районах (послуг для туристів). Контрольно-рятувальні служби, полишені найціннішого напрацювання національної гірської рятувальної структури – кваліфікованих рятувальників, - і до того ж залишившись без бюджетного фінансування, були відкинуті на узбіччя шляху розвитку гірського рятівництва. Так бачив ситуацію після "відсторонення конкурента" ГШ ДВГРС, однак скористатися таким монопольним становищем, створеним штучно під себе, не зміг.

У 2003 р. від МВС до МНС "приходить" 70-тисячний загін пожежників, а їхній очільник призначається Міністром МНС. Центральним рекламним лозунгом МНС стає вислів "Народна служба порятунку" (поза кадром пересічним громадянином лозунг розуміється так: "Щоб там не було, а МНС мене врятує скрізь і завжди, і за будь-яких умов". Серед любителів побувати у горах з’являється тенденція нехтування правилами особистої безпеки!).

І як завжди буває з приходом нового міністра розпочинається реорганізація аварійно-рятувальних служб. Вона базується на бажанні об’єднати всі аварійно-рятувальні служб сфери управління МНС в одну службу, в якій працював би універсальний рятувальник. Закінчилася реорганізація ліквідацією 24 загонів і служб - юридичних осіб, - в тому числі Державної воєнізованої гірничорятувальної служби (ДВГРС) та Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби пошуку і рятування туристів (ДСАРСТ), яка фактично і практично – в порушення законодавства – була підпорядкована ДВГРС.

Такі реорганізації мали і політичний підтекст, адже вони були проведені у 2003 році, напередодні президентських виборів 2004 р. Нова всеохоплююча і всеєдина аварійно-рятувальна служба МНС почала працювати з січня 2004 р., мала свого одного керівника (замість 24 керівників), який розпоряджався 36 млн. грн. бюджетних коштів, виділених на утримання служби.

Для напрямку пошуку і рятування туристів настають важкі часи. Керівництво новоствореної єдиної АРС зайнялося скороченням особового складу найнижчих ланок: аварійно-рятувальних пунктів колишньої ДСАРСТ (Нагадуємо: більшість АРП ДСАРСТ були розташовані в приміщеннях Контрольно-рятувальних служб Туристсько-спортивної спілки України !) Порушуючи нормативні документи з охорони праці, реорганізатори залишили на частині пунктів всього по 2 рятувальника (мінімальна кількість рятувальників на АРП – 4 особи) !

Погіршення оперативного реагування на надзвичайні ситуації у 2004-2005 рр. підрозділами новоствореної пожежниками єдиної АРС змусило керівництво МНС розпочати зворотній процес: з початку 2007 року були відновлені спеціалізовані АРС, а в напрямку пошуку і рятування туристів – Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба пошуку і рятування туристів МНС (з новим скороченням – ДСАРСПРТ МНС).



Відповідно до наказу МНС України у 2007 р. створено Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу пошуку і рятування туристів МНС (ДСАРСПРТ МНС).

Вона представляла собою об’єднання чотирьох гірських пошуково-рятувальних загонів у статусі новостворених юридичних осіб: Львівського, Закарпатського, Івано-Франківського, Кримського ГПРЗ і органу управління без статусу юридичної особи – Головного управління.

Зонами відповідальності ГПРЗагонів перекривалися всі гірські райони України з високою туристичною активністю, окрім Чернівецької області, де від регіонального гірського МНС-івського підрозділу (2000-2003 рр.) сором’язливо залишено відділеня у Вижниці, включене в структуру Івано-Франківського ГПРЗ. Тернопільський спелеологічний район було включено у зону відповідальності Львівського ГПРЗ. В цілому все об’єднання було зареєстроване як юридична особа. Фінансувалася ДСАРСПРТ МНС з Державного бюджету, а її статус дозволяв заробляти додаткові кошти на обслуговуванні об’єктів туристичних відвідувань і ними самостійно розпоряджатися.

У період 2007-2010 рр. збільшується штатна чисельність підрозділів, з’являються нові пункти дислокації підрозділів (хоча відкриттю нових пунктів не передувало вивчення туристичних потоків ! – пояснюється типовим військовим підходом: «Всю визначену територію необхідно покрити мережею пунктів дислокації !»), відбуваються закупівлі спеціального спорядження і оснащення, а також автотранспорту (правда, для його реєстрації командирам підрозділів прийшлося викласти власні гроші !).

В цей період покращилося оперативне реагування підрозділів на надзвичайні події (завдяки впровадженню такої моделі реагування, яка діяла в Контрольно-рятувальних службах, наприклад: рішення про початок пошуково-рятувальних робіт в зоні відповідальності Ворохтянського підрозділу приймає командир Ворохтянського підрозділу, а не його начальник, що сидить в Івано-Франківську, якого Ворохта проінформує про прийняте рішення), поліпшилася професійна підготовка рятувальників та координація дій підрозділів різних ГПРЗ, залучених одночасно до проведення пошуково-рятувальних робіт на територіях суміжних зон відповідальності.

Головне управління ДСАРСПРТ МНС працює над проектами нормативно-правових актів, які визначають і регулюють діяльність підрозділів, однак ця робота просувається повільно через брак професійних кадрів – серед 39 працівників Головного управління тільки 2 особи працювали раніше в туризмі, а інші 37 осіб – серед них більшість відставних офіцерів Радянської Армії, вони ж випускники поважного Київського піхотно-стрілкового війського училища – вперше почули слово "туризм", коли призначалися на посаду.

З 2003 р. почав діяти Закон України "Про туризм" у новій редакції. Однак, тільки у 2009 р. Головному управлінню ДСАРСПРТ МНС на виконання вимоги Закону України "Про туризм" (част.V, част.VI ст. 13) вдалося підготувати для прийняття Кабінетом Міністрів України проект Постанови "Про затвердження Порядку здійснення рятувальних заходів на об’єктах туристичних відвідувань" (Постанова КМУ від 27.05.2009 № 507). Хоча про організацію рятувальних команд, як це вимагає закон, в Постанові не йшлося. Напевно тому, що вказані законодавцем рятувальні команди можуть бути утворені як тимчасові групи, а без громадських рятувальників тут не обійтися. А як же не хочеться займатися громадськими рятувальниками !


Йшов грудень 2010 року. Головне управління ДСАРСПРТ МНС готувалося до Міжнародного Дня Гір ...

З настанням "епохи реорганізації ЦОВВ за Януковичем" на наступний день, 11 грудня 2010 р. Міністр МНС В.І.Балога, в порушення вимог Закону України "Про туризм", ліквідує ДСАРСПРТ, і це порушення триває до сьогодні.

У 2010-2011 рр. було ліквідоване Головне управління ДСАРСПРТ (розташовувалось у м.Києві, склад ГУ – 39 осіб), гірські пошуково-рятувальні загони – Кримський, Львівський, Івано-Франківський та Закарпатський – були ліквідовані як юридичні особи, а особовий склад переведено до Аварійно-рятувальних загонів спіціального призначення Головних Управлінь (Управлінь) МНС у відповідних областях (у Львівській області – до Загону технічної служби ГУ МНС).

У складі АРЗ СП були сформовані пошуково-рятувальні частини, до яких входять пошуково-рятувальні відділення, що дислокуються, в основному, в тих самих географічних пунктах, що і підрозділи КРС ТССУ та підрозділи гірських пошуково-рятувальних загонів ДСАРСПРТ МНС.

Протягом 2012-2013 рр. у всіх частинах і більшості відділеннях керівний склад, який зберігся від ГПРЗ, найбільш підготовлений професійно, звільняють або переводять на рядові посади. Звільнені посади керівної ланки заповнюють офіцерами СЦЗ, які не готові до служби (роботи) у сфері пошуку і рятування у горах, оскільки жоден навчальний заклад сфери управління МНС–ДСНС не має такого профілю підготовки. Поступово і на рядові посади замість досвідчених рятувальників приходять працівники, підготовка яких бажає бути значно кращою.


-------------------------------







copyright 2017 Palamarchuk Alexander