Статті, документи



Статті  
Діючі документи  
Документи МНС-ДСНС  

















Подписаться на рассылку





Навіщо балогівське МНС руйнує гірську рятувальну службу?



03.10.2011

Гори. Хіба є на цій землі люди, яким вони не до вподоби? Вони ж такі прекрасні - оці величні синьо-зелені велети, що здіймаються, здається, до неосяжних висот, приховуючи у собі дух предків, сиві легенди століть та якусь цнотливо чисту первісність, змушуючи людей з якимось містичним тремтінням ставитись до матінки природи. А ще гори - це тепла компанія справжніх друзів і однодумців - по-справжньому своїх людей, бо ж не своїх у гори не беруть - так прийнято з давніх-давен. Коротше, перефразовуючи українською прекрасні слова Володимира Висоцького, краще гір можуть бути лиш гори, на яких ти іще не бував...


Втім, гори - це не лишень краса. Вони таять у собі страшні небезпеки і не прощають халатного нерозважливого ставлення. Тому кожен досвідчений "горянин" вам скаже: ідеш у похід - зареєструйся у гірських рятувальників. Вони і порадою допоможуть і в разі чого прийдуть на допомогу. Так було... Та чи буде надалі? Нещодавно виникли обставини, які ставлять під сумнів саме існування системи порятунку туристів у горах...

Таку службу вже повністю знищено у Криму, де гірські рятувальники у повному складі написали заяви на звільнення і навіть вже здали спорядження, на черзі - Карпати. Причому руйнують її, прикриваючись гучними словами про "оптимізацію штатів", ті чиновники, які, за своїми функціональними обов'язками мали б дбати про її всебічний розвиток та забезпечення.

Гірська пошуково-рятувальна служба існує в Україні з давніх-давен. Скажімо, в Карпатах вона діяла ще за Польщі. За часів Радянського Союзу гірські рятувальники функціонували в системі Всесоюзної центральної ради профспілок і добряче фінансувались з коштів вказаної організації.

З часів проголошення незалежності України службою опікувались обласні управління туризму, а 1 липня 2000 року гірські рятувальники влилися до складу Міністерства надзвичайних ситуацій України.

Здавалося б: відкрився новий етап в історії служби і тепер на професіоналів гірського порятунку чекають стабільність і процвітання, а на їх організацію - розвиток відповідно до європейських стандартів. Бо ж сама логіка підказує, що така структура має бути у складі міністерства, основним завданням якого є порятунок людей у скрутних ситуаціях.

Втім, сподівання виявились даремними: замість стабільності і нормального європейського оснащення гірські рятівники отримали постійні пертурбації та реорганізації.
За якихось 11 років служба перетерпіла сім (!) реформувань. Зрештою, чого можна очікувати від міністерства, в якому за 15 років його існування змінилось 10 (!) міністрів? (порівняйте з "вічним" міністром Сергієм Шойгу, який вже протягом 20 років керує рятувальним відомством у наших північно-східних сусідів).

Певна стабільність прийшла в 2006-му, коли міністром став Віктор Балога. Його наказом гірських рятувальників було виведено зі складу Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби (ДСВАРС), в підпорядкуванні якої вони перебували разом з рятувальниками на водах та гірничорятувальними підрозділами, і оформлено в окрему вертикаль - Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу пошуку і рятування туристів (ДСАРСПРТ) МНС - структуру у складі головного управління та чотирьох: Закарпатського, Івано-Франківського, Кримського та Львівського гірських пошуково-рятувальних загонів (ГПРЗ). На яку, відповідно до наказу МНС України від 13 вересня 2006 року № 606 "Про удосконалення діяльності ДСВАРС МНС України", покладено завдання забезпечення екстреного реагування підпорядкованих пошуково-рятувальних формувань в зонах їх відповідальності на надзвичайні ситуації, що спричинені туристичною діяльністю; загальне планування і контроль за проведенням підпорядкованими пошуково-рятувальними формуваннями в зонах їх відповідальності запобіжно-профілактичних заходів, що підвищують безпеку туризму; координація дій пошуково-рятувальних та аварійно-рятувальних формувань, які залучаються до пошуково-рятувальних, аварійно-рятувальних робіт та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій регіонального та державного рівнів у зонах відповідальності.

За іронією долі, саме В.Балозі, який в 2006-му, за "помаранчевої" влади, створив нині діючу гірську рятувальну службу, у його друге пришестя до рятувального відомства України - вже за влади "біло-блакитної" - випала роль ката ним же створеної структури. Ну як тут не згадати безсмертне гоголівське "Я тебе породив - я тебе і уб'ю"?

Як стверджують рятувальники, процес руйнації розпочався ще з грудня 2010 року.

Тоді усі Урядові відомства одне поперед другого поспішали брати курс на проголошену Президентом Віктором Януковичем та Урядом Миколи Азарова оптимізацію організаційно-штатної структури. З неабиким завзяттям долучився до цього процесу також і новопризначений міністр МНС Віктор Балога, який вже 30 листопада 2010 року підписує перший з великої серії "оптимізаційних" наказів, а вже 10 грудня під гребінку "оптимізації" потрапляють три життєво важливі рятувальні служби: Державна спеціальна (воєнізована) гірничорятувальна (аварійно-рятувальна) служба МНС, Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба на водних об'єктах України МНС та власне Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба пошуку і рятування туристів МНС.

Своїм наказом № 11 від 10 грудня 2010 року новий міністр зліквідував їх органи управління чисельністю відповідно 44, 46 та 36 осіб. Ні. Власне оптимізація не така вже й погана річ. Так, лишень у структурі МНС вона дозволила ліквідувати цілу низку нікому не потрібних надбудовних структур, а разом з ними - грошовитих генеральських посад. Чого вартує, наприклад, ліквідація головних управлінь в областях і перетворення їх назад на управління, як це було раніше. Не проти оптимізації своїх служб були і гірські, водні та гірничі рятувальники. Можливо, 36 співробітників в головному управлінні ДСАРСПРТ МНС - це дійсно перебір, - розмірковують гірські рятівники, - проте це не є причиною ліквідовувати ціле управління. Що заважало високим рятувальним керівникам скоротити їх, скажімо, до 12-ти? Бо ж саме ця структура формувала нормативну базу діяльності Гірських пошуково-рятувальних загонів, здійснювала загальну координацію їх діяльності, забезпечувала їх у матеріально-технічному та фінансовому плані, здійснювала професійну підготовку рятувальників і просто лобіювала інтереси "еменесівських" альпіністів в урядових колах.

Та то був лишень перший дзвіночок.
Після розформування головного управління служби пошуку і рятування туристів Гірські пошуково-рятувальні загони існували у такому собі вільному плаванні. Перебуваючи в оперативному підпорядковані обласних управлінь МНС, вони все ж залишалися окремими юридичними особами, намагались самотужки підтримувати систему порятунку туристів у горах і навіть покращувати свою матеріально-технічну базу за рахунок налагоджених контактів з органами місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування. Для цього керівництву загонів, за прикладом їх колег-водолазів, навіть вдалося протягнути через обласні ради спеціальні обласні програми з порятунку туристів, які дозволяли їм щороку отримувати нове альпіністське спорядження, катамарани для порятунку на гірських річках, аварійно-рятувальний автотранспорт тощо.

Але прийшов липень і по системі гірського рятування було завдано другого нищівного удару.
Тоді, 11 липня 2011 року, в МНС було підписано цілий пакет наказів про ліквідацію низки юридичних осіб, в тому числі чотирьох - Кримського, Закарпатського, Львівського та Івано-Франківського - гірських пошуково-рятувальних загонів (накази МНС відповідно №№ 710, 711, 715, 716), трьох - Севастопольського, Одеського та Керченського - морських (відповідно накази МНС №№ 708, 713 та 718) та п'яти - Хмельницького, Волинського, Київського, Вінницького, Івано-Франківського - річкових координаційних аварійно-рятувальних центрів (відповідно накази №№ 707, 709, 712, 714 та 717), а також Дніпропетровського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону ( наказ МНС № 706 від 11 липня 2011 року).

Усі вказані структури переліченими наказами Міністра повинні були перейти у підпорядкування Аварійно-рятувальних загонів спеціального призначення, що функціонують при обласних управліннях МНС. Для цього в них створюються відповідні пошуково-рятувальні, рятування на воді та гірничорятувальні частини.

Здавалося б: а що тут поганого? Гірські, водні та гірничі рятувальники нарешті отримали визначеність, влилися у потужні рятувальні структури, які забезпечуватимуть їх фінансування та матеріально-технічне забезпечення та ще й координацію діяльності. "Сьогодні в області сформувався потужний рятувальний загін, здатний оперативно реагувати на будь-які надзвичайні ситуації", - охарактеризував нещодавно оновлений з урахуванням влиття нових підрозділів АРЗ СП начальник управління МНС України в Івано-Франківській області полковник служби цивільного захисту Володимир Чернецький.

То чому ж тоді унікальні професіонали масово кидають рятувальну службу? Чому самоліквідувався Кримський ГРПЗ і чому до своїх кримських колег сьогодні готові приєднатись ще й Івано-франківські рятувальники?

"Ти зрозумій: найперша різниця між нами і пожежниками, які тепер мають нами керувати, - розповідають бувалі рятівники, - це те, що вони працюють за звання та посади. Вони люди військові і покладаються у своїй діяльності на статути і положення про проходження служби. Ми ж люди цивільні і працюємо за гроші. Наші ж нові керівники навіть уяви не мають, що таке Кодекс законів про працю".

Власне, пожежним, які з моменту входження Державної пожежної охорони в 2003 році до складу МНС "захопили" усі ключові позиції у Міністерстві, і належить ідея проведення такої "реформи".

Поговорюють, що її головним ідеологом є заступник міністра надзвичайних ситуацій генерал-лейтенант служби цивільного захисту Віталій Бут. Пожежний зі стажем, випускник Черкаського пожежно-технічного училища та Вищої інженерної пожежно-технічної школи МВС Російської Федерації, колишній кадровик, колишній ректор створеної на базі його "рідного" Черкаського училища Академії пожежної безпеки ім.Героїв Чорнобиля, він є переконаним прихильником ідеї, що усі керівні посади у рятувальних службах повинні посідати вихованці органів пожежної безпеки. Ну хіба можна довіряти керівництво рятувальними підрозділами якимось цивільним? Вони ж без погон, а відповідно їм не має чого втрачати. Та ще й, не дай Боже, накази почнуть обговорювати. Інша справа офіцери-пожежники: завжди підтягнуті, дисципліновані. Зрештою, в Україні так багато навчальних закладів з такими гучними назвами, як: Національний університет цивільного захисту України, Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, Академія пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля та інші. Вони щороку випускають сотні фахівців з гасіння пожеж. Треба ж їх випускникам дати можливість для кар'єрного росту. От і підсовує старий пожежник В.Бут своєму цивільному міністру "вигідні" наказ за наказом, а той, будучи людиною, в принципі далекою від рятувальних стратегій, підписує їх, бо гадає, що саме так і треба. Так говорять. Правда це чи ні - одним міністру та його заступнику відомо.
От тільки до ліквідаційної комісії з припинення діяльності юридичної особи "Івано-Франківський гірський пошуково-рятувальний загін" чиновники МНС включити представників самого загону раптом забули (?). Як наслідок, процес ліквідації досі не зрушив з місця.

Є кілька основних моментів, які неабияк турбують в даній ситуації гірських рятувальників, як, власне, і їх колег з Івано-Франківського координаційного аварійно-рятувального центру.

По-перше, це некомпетентність керівників АРЗ СП у справі порятунку туристів. За весь час кероване пожежними МНС так і не змогло відкрити жодного центру з підготовки фахівців з пошуку і порятунку в горах, так і не підготувало жодного підручника з гірської рятувальної справи, не кажучи вже про те, що за 20 років незалежності України так і не був підготовлений проект Закону України "Про гори", який би визначав порядок здійснення походів у гори і пов'язані з цим права обов'язки кожної із сторін. Все це гірські рятувальники робили самотужки: готували кадри, позичали у своїх російських колег і перекладали українською підручники та інші інструктивні матеріали, готували собі нормативні документи, вирішували питання матеріально-технічного забезпечення. З цією метою самотужки налагодили співпрацю з органами місцевої влади та місцевого самоврядування, які розуміють необхідність існування та розбудови рятувальної служби, а також з іноземними колегами з Росії, Німеччини, Словаччини, Польщі. Так, Івано-Франківський ГПРЗ неодноразово отримував в порядку гуманітарної допомоги альпіністське та рятувальне спорядження від волонтерів рятувальної служби Федеральної землі Баварія, ФРН, з якими прикарпатці співпрацюють на особистих дружніх контактах.

По-друге, нерозуміння керівництва породжує інші негативні наслідки. Це, зокрема, суттєве зменшення заробітної платні. Так, за словами рятувальників Кримського ГПРЗ, їм було продемонстровано макет зарплатної відомості, за якою планується нараховувати оплату праці рятувальникам. Для рядового рятівника там забито ставку в розмірі 1600 гривень на місяць, що на 200 гривень менше, ніж зараз; для начальника групи - 1650 гривень (на 400 гривень менше, ніж зараз). І це при тому, що 20 січня цього року міністр В.Балога підписав наказ № 65, відповідно до якого місячний заробіток гірського рятувальника не може бути нижчим від 2775 гривень.

Що це? Банальний популізм? Чи хлопці з управлінь МНС не слухаються свого ж міністра? До речі саме з бажанням обійти вимоги наказу № 65 рятувальники пов'язують раптове "зникнення" з назви їх підрозділу слова "гірський". У штатах АРЗ СП колишні ГПРЗ тепер отримали назву "пошуково-рятувальна частина". Як стверджують фахівці, "гірські" - це не просто назва. Згідно наказу МНС № 808 від 1 грудня 2009 року "Про затвердження довідника Кваліфікаційних характеристик професій працівників МНС" вимоги до посади "рятувальник" та "рятувальник з пошуку та рятування туристів" суттєво відрізняються. По суті це дві різних професії, кожна з яких має свої посадові інструкції. Рятувальники побоюються, що, позбувшись назви "гірські", вони не тільки втратять можливість отримати обіцяні наказом № 65 свої 2775 гривень мінімальної зарплатні (які, до слова, так жодного разу і не отримували), а й будуть змушені виконувати невластиві їм функції, як-от: валити дерева чи фарбувати фасади, заробляючи в такий спосіб "гроші для служби".

До речі про гроші: поговорюють, що саме фінансове питання стало одним з визначальних для ініціаторів приєднання гірських та водних рятувальників до АРЗ СП. Справа в тому, що нещодавно Президент України Віктор Янукович своїм указом від 6 квітня 2011 року № 392/2011 забрав від МНС функції державного пожежного нагляду та нагляду за станом цивільного захисту населення і техногенної безпеки, передавши їх новоутвореній Державній інспекції техногенної безпеки України, яка хоча й підпорядковується Міністру надзвичайних ситуацій, проте все ж є окремим центральним органом виконавчої влади. Це означає, що величезні фінансові потоки, які йшли в МНС та його територіальні органи по лінії пожежного нагляду та Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки припинились, а вірніше почали текти в кишеню іншої урядової установи.

Отут-то і згадали "еменесівські" чиновники про госпрозрахункові та напівгоспрозрахункові підприємства і підрозділи, які залишились у їх підпорядкуванні. Одним з таких підрозділів була, наприклад, Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба на водних об'єктах України МНС, три морських (МКАРЦ) та п'ять річкових координаційних аварійно-рятувальних центрів (РКАРЦ) якої мають укладені угоди з підприємствами та установами про обслуговування водних об'єктів, очистку опор магістральних трубопроводів в місцях перетину річок тощо і заробляють за виконання робіт за цими угодами цілком реальні гроші.

Так, щороку один лише Івано-Франківський РКАРЦ заробляє близько 300 тисяч гривень. Раніше усі ці кошти йшли на фінансування діяльності самих центрів, як-от: оновлення матеріально-технічної бази, премії та надбавки співробітникам. То чому б не поділити цей заробіток на всіх? Найкращий для цього спосіб - ліквідувати незалежність РКАРЦ, знищити його як юридичну особу і скерувати зароблені рятувальниками фінанси в кишеню обласних управлінь МНС, а з неї - далі по вертикалі, ну наприклад шляхом приєднання структури до АРЗ СП. Проте ліквідація в такий спосіб одних лишень РКАРЦ виглядала б надто вже підозрілою. Інша справа, якщо "компанію" водним рятувальникам складуть рятувальники гірські.

Додайте до цього земельні ділянки, практично "вибиті" керівництвом ГПРЗ в місцях дислокації гірських пошуково-рятувальних пунктів для будівництва приміщень для цих пунктів (чимало ГПРП досі не мають власних приміщень та базуються десь на турбазах чи в пожежних частинах). А ще штатні одиниці... Так, відповідно до наказу № 716 від 11 липня 2011 року, кількість штатних одиниць, на які планується збільшити штат Аварійно-рятувального загону спеціального призначення УМНС в Івано-Франківській області становить 74, що, власне, відповідає штатному розпису Івано-Франківського ГПРЗ. Втім, реальна кількість працівників в загоні - 59. Не знаючи, чим закінчиться реформування-оптимізація, керівництво загону не поспішало заповнювати вакансії до остаточного вирішення долі підрозділу. Втім, не зважаючи на той факт, що de-facto жодного приєднання ще й досі не сталося, поговорюють, що керівництво АРЗ СП вже набирає за їх рахунок нових працівників, причому не рятувальників, а адміністративний персонал: бухгалтерів, економістів, кадровиків тощо...

...Голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк в урочистій промові на урочистостях з нагоди Всесвітнього дня туризму 23 вересня цього року відзначив, що розвиток туризму проголошено на Прикарпатті пріоритетним напрямком розвитку економіки, а щороку нашу область відвідує близько мільйона туристів.
Дійсно, рятувальники Івано-Франківського гірського пошуково-рятувального загону в поточному році провели 40 пошуково-рятувальних робіт, в ході яких врятували 117 туристів, а 22-м травмованим особам надали долікарську допомогу, 26 разів обслуговували в аварійно-рятувальному плані різного роду масові заходи, в тому числі змагання Кубку України (на річках Свіча та Мізунька) та Чемпіонату України (на ріці Черемош) з водного туризму.
Не гірші результати і у інших гірських рятувальних підрозділів.

Але в той же час, сьогодні один з гірських рятувальних підрозділів - Кримський - вже припинив своє існування. Слідом за ними заявили про готовність писати заяви про звільнення (в разі, якщо не буде забезпечено належних умов та оплати праці) рятувальники Івано-Франківського ГРПЗ. Не далекі від такого рішення і львів'яни. Своїх колег підтримали також Івано-франківські водолази. Всі четверо вони заявили про намір звільнитись з роботи, якщо їх РКАРЦ буде приєднано до АРЗ СП.

Не розуміючи усіх премудрощів гірського порятунку, пожежні керівники УМНС та АРЗ СП зазначають, що наберуть інших. Мовляв, що тут складного? - Роздали людям карти і компаси, і хай шукають. Та досвідчені туристи знають: ще ніхто ніколи людей у горах по карті не шукав. Тут потрібно відчувати, а на це здатні лишень люди, душею і тілом прив'язані до гір, - ентузіасти, готові жертвувати власним часом, терпінням, грошима, здоров'ям і навіть життям заради порятунку людей. То чи варто руйнувати таку службу, та ще й напередодні "Євро-2012"?


2011

Сергій Білий



источник:







copyright 2017 Palamarchuk Alexander